Текст песни Бумбокс — Вона носила квіти в волоссі(мінус)
І ними грався він і ще вітер
Здавалося давно вже дорослі
Але кохали щиро мов діти.
Відчинені серця, щирі очі
Таких не так багато є в світі
Лилися сльози щастя щоночі
Обіцянки назавжди любити.
Будиночок на розі двох вулиць
Паркан плющем осіннім завитий
Здавалося дощі схаменулись
Здавалося завжди буде літо.
Лише один дзвінок телефону
І варто тільки їм захотіти
Повіяло теплом з-за кордону
А одже неодмінно летіти.
Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
І раптом все змінилось навколо
Проблеми, ціни, сни сподівання
Роз’їхалися як діти в школу
Що першим було стало останнім.
Їй у Варшавські спальні райони
Йому Москву бетоном залити
Але кохання у таксофонах
Приречене не довго прожити.
Куди ведуть строкаті дороги
Чому ви заблукали у світі
Вас сотні, тисячі, вас мільйони
В Ізраїлі, Канаді, на Кріті.
Є спогади про те, як було все
Надії є на те, як все буде
Нас доля стрімко течією несе
Бо ми є не титани, ми люди.
Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
Не обіцяй кохати завжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
Вона носила квіти в волоссі
І ними грався він і ще вітер
Здавалося давно вже дорослі
Але кохали щиро мов діти.
Текст добавил: Андрей Курышев
Краткое описание
Песня «Вона носила квіти в волоссі» группы Бумбокс — это история о двух влюбленных, которые казались уже взрослыми, но их любовь была искренней и наивной, как у детей. Они были открытыми и искренними, таких людей в мире не так много. Каждую ночь они льют слезы счастья и обещают любить друг друга навсегда. У них был дом на перекрестке двух улиц, огражденный осенней плющом. Казалось, дожди утихли и всегда будет лето. Но один звонок телефона издалека привнес тепло, и они решили, что им нужно улететь. Но они не должны обещать быть вместе навсегда, потому что завтрашний день неизвестен, и все зависит от времени. Внезапно все изменилось вокруг них: проблемы, цены, разочарования. Их мечты оказались последними, как у детей, которые идут в школу. Она хотела уехать в спальные районы Варшавы, а он — залить Москву бетоном. Но любовь, о которой они ечтали, не могла долго продолжаться. Их пестрые дороги привели их в разные места, в Израиле, Канаде, на Крите. У них есть воспоминания о том, как было все, и надежда на то, как все будет. Их судьба несет их быстро, потому что они не титаны, они люди. Они не должны обещать любить навсегда, потому что завтрашний день неизвестен, и все зависит от времени. Не обещай, не нужно, потому что не всегда все зависит от тебя. Их любовь — это картина, которую они видят в своих волосах, они играют с ней и с ветром. Они казались уже взрослыми, но их любовь была искренней и наивной, как у детей.